ОДЕССКИЙ ВАЛЬС

слова, музыка, исполнение 

Зоя Арова 

аранжировка - Герман Зархи

мастеринг- Дмитрий Дегтерёв

Гимн ВКО (Всемирного клуба одесситов)

автор -Зоя Арова

исполнитель - Кира Кафт

аранжировка - Игорь Добрянский

ОДЕССКАЯ

 слова, музыка, исполнение - Зоя Арова 

                          аранжировка - Герман Зархи                                

 мастеринг - Дмитрий Дегтерёв    

                                    ОДЕКОЛОН    

       слова, музыка, исполнение - Зоя Арова 

                                                             аранжировка - Герман Зархи                                   

                                                             мастеринг - Дмитрий Дегтерёв       

 ОДЕССКАЯ

слова, музыка - Зоя Арова

 исполнение -   Кира Кафт  (Германия), Дмитрий Фомин (Россия)

   студия "Ночное  такси" (Санкт -Петербург).          

                                 ОДЕКОЛОН

                                   слова, музыка - Зоя Арова

                                                    исполнение Кира  Кафт (Германия)

МІФ ОДЕСИ. ВБИТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ.

   Само по собі «вбити» - вже сприймається негативно. Вбивають ворога. А коли взялися вбивати «міф» міста, виходить що він для когось став «ворогом». Як таке могло статись? Тим паче щоб «міф» міста став ворогом для самих містян? ((

     Я народилася в Одесі в 60-х роках. Це були роки Хрущовської відлиги. Жила я  на вулиці Подбельського, напроти цирку... Але, якщо чесно, про Подбельського николи нічого не знала та й не знаю зараз. Тоді, був такий сорт вишень – «подбельського», та моя вулиця асоціювалась в мене саме з цими вишнями... Інші мої бабуся та дідусь жили на вулиці Будьонова. Ця вулиця асоціювалася в мене з «шапкою - будьонівкою». Не те щоб я погано вчилася в школі - ні, усі роки я вчилася на одні п’ятірки та, не дивлячись на мою тверду п'яту графу - закінчила школу з золотою медаллю.  Саме тому мене це й мало цікавило, а цікавили інші речі – я відкривала цей Світ, який здавався чудовим!  А ось що мені спало до Душі - це одеські жарти мого дідуся та його одеські пісні : «бублички», «лимончики», «ципленок жарений» - весь пісенний гастрономічний «одеський» набір. А ще мене вразили розповіді дідуся про те, як Мішка Япончік тримав його на руках. Навкруги мене були вулиці Леніна, Карла, Маркса, Енгельса, Рози Люксембург, Радянської армії... але... мене цікавило море, чайки,  Будинок Вчених, де я вчилася  грати на фортепіано у моїй чудової вчительки Раїси Абрамівні Верхолаз, та де був чудовий хор  неперевершеної Мері Анатолівни Гутахової. Так, Будинок Вчених, це було дивовижне МІСЦЕ в якому вітав Дух історії, та це були ОСОБИСТОСТІ.  Саме  ВОНИ впливали на мене, а не назви вулиць... А ще я пам’ятаю першу Гуморину, це було, коли мені було років 5-6 та виглядало як ковток свіжого повітря в сірому одноманітному світі... Це було ВАУ!!! Я запам’ятала це на все життя... Та Автопробіг «Антілопа-Гну», та ярмарки у парку Шевченко (так, цим процесом керував Тарас Григорович, який закликав нас усіх жити в Україні гарній новій).

    Потім ця картинка зникла.... і виникла знов вже після Перебудови, коли Одеса засяяла яскравим сяйвом. І це були не назви вулиць, які ПОВЕРНУЛИСЬ , а не «виникли», як комусь спадало б на думку... Це був ДУХ міста, який ожив., та оживив усе навкруги.  Було таке враження, що Одеса була в літургічному сні, і ось вона прокинулася... Або, хтось змив верхню шару «сірості» та виявилось що під «мазнею» схована  дивовижна безцінна картина... 

   Так, і в радянські часи Одеса існувала - це кіностудія, де знімалися чудові фільми, це морський дух тих, хто мандруючі вільними світами сам приносив у місто цей подих вільності. 

    Останні 30 років незалежності Одеса  ожила - вона фонтанувала подіями: фестивалями, концертами, творчими зустрічами,  новими спектаклями. Одеса притягувала до себе Особистості, тому що вона була Особистістю. Місто  світової літературної спадщини ЮНЕСКО, яке Одеса отримала завдяки своїй «одеській літературній школі», а не завдяки Мишке Япончику та Соньке Золота ручка, як хтось хоче представити - це тільки крапля у цьому морі, яке зветься ОДЕСА... Одеса – це вільні хвилі Творчості та Таланту...

   Тому, коли хтось хоче вбити якийсь «міф»- мені це дуже смішно.. А ви вже ознайомилися з «інструкцією» як  "вбивати міф"? Може хтось поділився з вами досвідом як це робиться???  Я бачу що ні.  Тому що в світі немає такого досвіду. Тому що в тих, хто зібрався «вбивати» (що саме по собі якось лячно)_не має розуміння  що, кого і як... Ось відходять у Вічність Одесити - КВН-щики, та в когось виникла радість - ось воно, міф вмирає... Але Бабєль теж вмер,  та що? І Ільф з Петровим вмерли, і Жванецький? Сьогодні їх хочуть зарити поглибше, щоб вони нікому нічого не нагадували.... Але чи це можливо??? Пройшов час, який змив бруд з радянських назв вулиць, змив бруд з пам’яти, та вона ожила так, ніби ніколи й не вмирала...

   Так,  Одеса жила  ТВОРИЛА. ДИХАЛА....та зберегла свою історію, яку можна знайти на Приморському Бульварі, де, що в довоєнні часи (при Гурвіці) було створено музей просто неба, який показує – це МІСТО особливе,  та в ньому зібрана ЕНЕРГІЯ різних народів, історія різних країн, це місто будувалось різними національностями: французами, євреями, греками, італійцями, болгарами, молдаванами, поляками, арнаутами . Історія міста в назвах його вулиць, та не можна нікого впевнити, що це місто будували тільки українці...Та й навіщо це робити? Це і є МІФ міста - ВІН  в його РІЗНОМАНІТНОСТІ, яку не можна та й не треба ВБИВАТИ це все одно, що вбивати курку, що несе "золоті яйки". Тим паче, що сьогодні Одеса - це дійсно УКРАЇНСЬКЕ місто яке дуже швидко та впевнено переходить на українські рейки  (у плані мови) - це ми бачимо по одеській інтелігенції яка намагається писати українською, перекладати свої твори українською...   

   Одеса - багатонаціональне Творче місто. Це місто, яке повинно стати ТВОРЧИМ ХАБОМ, БІЗНЕС-ЦЕНТРОМ майбутньої України. Саме до цієї мети треба прямувати...

  Саме ЦИМ ШЛЯХОМ ми будемо йти - усі, хто будує ЄВРОПЕЙСЬКУ УКРАЇНУ.

     Одеса - це Світова Перлина та  Скарбниця, яку треба зберегти для наступних поколінь.

ПОРТАЛ

ПОРТАЛ.

  На Приморском Бульваре вырыли яму, прямо рядом с Дюком. И, о чудо! Открылись стены древней крепости Кацюбей! А если перерыть весь Приморский  бульвар (надеюсь, это никому не придёт в голову, хотя как знать), то будут найдены и другие продолжения этой самой стены древней крепости. Ведь копали уже, и не раз, и Музей под открытым небом сделали, аккуратный, чтобы не портить весь бульвар,который демонстрирует - "сладкое" это было место, многие хотели тут жить - разные народы и разные империи. Да, была тут и крепость Кацюбей. Но, ведь каждый историк знает, что крепость - это не Город. Крепость - это военные и оружие. А город – это Культура и Образование, и это, как говорят в Одессе- «две большие разницы». А  вот город, как это ни прискорбно признавать, был построен при ненавистной рассийской империи. И от этого не избавиться никак. Как невозможно избавиться от непонятных масонских знаков, которые то здесь, то там можно увидеть на домах Одессы, потому что город этот - город Солнца - строили масоны. И возможно однажды чей-то внук спросит бабушку или дедушку: «А что это такое?». И как тогда ему отвечать? Как отвечать внуку на вопросы  по поводу Пассажа, и почему это вообще в городе так много голых дядь и тёть, которые ещё к тому же поддерживают балконы руками? Как объяснить внуку, что это за дядя со свитком в руках стоит в самом центре на набережной и какое отношение он имеет к украинской культуре? Так что... можно постепенно убирать и убирать все «следы» ненавистной империи, пока Одесса не сползёт в этот Портал. И будущие поколения с удивлением спросят: "А был ли здесь город?"  Или просто Миф? Да и тот - убили.